Вирішення судом питання про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражному керуючому

Відповідь та обґрунтування: Виникла проблема, у зв’язку із невизначеністю у судовій практиці щодо того, чи потрібно суду стягувати із ініціюючого кредитора грошову винагороду арбітражного керуючого, у випадку, якщо відсутні інші джерела оплати винагороди.

Вирішуючи це питання варто виходити із того, що суд не може відмовити арбітражному керуючому в можливості отримати гарантовану Законом про банкрутство винагороду (тим самим примушуючи його виконувати повноваження за відсутності оплати його праці) через те, що примушувати до безоплатної праці забороняється та прирівнюється до рабства, що суперечить ст. 43 Конституції та ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання при відмові у задоволенні клопотання арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди на те, що «поняття грошової винагороди арбітражного керуючого не можна вважати тотожним поняттю заробітна плата, яка гарантована працівнику» не лише суперечить Конституції, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й меті та антикорупційній спрямованості Закону про банкрутство, яка досягається через запровадження в Законі гарантованої оплати винагороди арбітражним керуючим, що має забезпечити гарантії його незалежності від боржника та кредиторів.

Для уникнення такої ситуації, у випадку, якщо в ході судового розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство в підготовчому засіданні буде встановлено, що відсутнє авансування оплати арбітражного керуючого, відсутнє майно у боржника, наявне лише заставне майно або ж відсутні інші джерела для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому, ми б рекомендували залишити заяву про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду.

Ще одним питанням, яке викликало в судовій практиці неоднозначне вирішення, стало зменшення судом розміру винагороди арбітражного керуючого за певний період виконання ним повноважень. Таке повноваження суду передбачено абзацом 2 ч.7 ст.115 Закону про банкрутство: «Господарський суд має право зменшити розмір оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), у разі якщо середньомісячна заробітна плата керівника боржника є надмірно високою порівняно з мінімальним розміром заробітної плати».

При цьому суди подекуди застосовують хибний підхід не затверджуючи звіт арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди за певний період (окремі місяці), коли він з якихось причин виконував менший обсяг робіт, порівняно з іншими періодами. Вирішуючи це питання варто виходити із того, що повноваження арбітражного керуючого тривають безперервно. В той період, коли арбітражний керуючий не здійснює активних дій (наприклад, майно боржника передано торгівельній організації на реалізацію і арбітражний керуючий очікує продажу) він все рівно виконує свої повноваження і несе відповідальність за результат своїх дій. Відтак, його труд має бути оплачено за весь період виконання повноважень (ч.1 ст. 115 Закону про банкрутство «Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.»). Суд може зменшити розмір винагороди за такий період, з огляду на низьку інтенсивність праці арбітражного керуючого.