Висновок щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

14.12.2015р. на веб-сайті Державної фіскальної служби України оприлюднено для обговорення із громадськістю проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Проектом пропонується:

  1. встановити, що для органів доходів і зборів досить судового рішення для порушення справи про банкрутство, а відкриття виконавчого провадження не вимагається;
  2. запровадити оподаткування ПДВ під час продажу майна банкрута у ліквідаційній процедурі;
  3. відновити в законодавстві нещодавно скасований інститут банкрутства відсутнього боржника (щодо боржників, що не мають майна для погашення боргів та/або відсутніх за місцезнаходженням) за ініціативою органів Державної фіскальної служби.

1. Перша проблема, дійсно, існує. Водночас її вирішення вже передбачене в проекті ЗУ «Про внесення змін до деяких ЗУ (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)» (реєстр.№3132, внесений н. д. Іванчуком А.В. та інш.). 04.11.2015р. Комітет ВРУ з питань економічної політики (профільний Комітет) рекомендував Верховній Раді України прийняти проект №3132 в І читанні за основу. Тож цю проблему не треба чіпати у цьому проекті.

2. Другої проблеми в Законі не існує. Обов’язковість сплати ПДВ і так випливає із законодавства.

Особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, втрачає статус платника податку у випадках, передбачених статтею 184 “Анулювання реєстрації платника податку” Податкового кодексу України.

Юридична особа втрачає статус платника ПДВ, коли господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута (підпункт (д) пункту 184.1. Податкового кодексу України). Тобто, у банкрутів-платників податку – юридичних осіб підставою для анулювання реєстрації платника податку є ухвала суду про їх ліквідацію. Ухвалу ж про ліквідацію юридичної особи — банкрута господарський суд виносить після затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (абзац 12 частини першої статті 46 Закону про банкрутство – далі «Закон») у випадку, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна (частина друга статті 46 Закону).

Такої підстави як прийняття господарським судом постанови про визнання боржника — юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість  статтею 184 Податкового кодексу України не передбачено.

Що ж до фізичної особи, то вона втрачає статус платника ПДВ, зокрема, коли фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання (підпункт (е) пункту 184.1. Податкового кодексу України). Тож необхідно з’ясувати, коли фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч.1 ст. 128 ГК, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності, за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 ГК. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 50 ЦК, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом; фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність, за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Із зазначених норм випливає, що фізична особа, зареєстрована як підприємець, зберігає свій статус підприємця доти, доки вона зареєстрована як підприємець «в порядку, встановленому законом», тобто доки відомості про її статус підприємця містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (ЄДР).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 50 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», запис до ЄДР про реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом вноситься не на підставі судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство (воно тягне наслідки, передбачені ч.2 зазначеної статті) і не на підставі судового рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом (воно тягне наслідки, передбачені ч.4 зазначеної статті), а на підставі судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом[1]. Таким судовим рішенням є ухвала, яка відповідно до ч.11 ст.91 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виноситься лише після завершення ліквідаційної процедури.

Отже, фізична особа не втрачає статусу підприємця доти, доки не буде завершена процедура банкрутства, встановлена законом, і не буде винесена ухвала про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця[2]. До того часу така фізична особа є платником ПДВ.

Таким чином, від моменту відкриття ліквідаційної процедури і до її завершення боржник (як юридична, так і фізична особа), який зареєстрований як платник податку на додану вартість, залишається платником цього податку, зобов'язаний його нараховувати та сплачувати при продажу майна в процедурі ліквідації відповідно до норм Податкового кодексу України. При продажу майна такого боржника його вартість вказується з урахуванням податку на додану вартість. На користь цього, зокрема, свідчить і вимога вказувати в оголошенні про проведення аукціону про можливість надати переможцю податкову накладну (ч.1 ст. 59 Закону). Також, на користь цього свідчить і вказівка в ч.1 ст. 38 Закону на те, що у банкрута не виникає жодних «додаткових» зобов’язань, тобто зобов’язань, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією процедури ліквідації боржника.

Натомість, для виправлення помилок, які подекуди трапляються в судовій практиці, буде до другого читання внесено відповідні зміни до проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких ЗУ (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)» (реєстр.№3132, внесений н. д. Іванчуком А.В. та інш.) та прибрано приписку, що міститься в абзаці 4 частини 1 статті 38 Закону про банкрутство - «у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;». Ця приписка створює подекуди хибне враження, що ПДВ можна не стягувати в процедурі банкрутства. Її виключення із Закону дозволить безперешкодно діяти нормам Податкового кодексу.

Таке вирішення проблеми є більш оперативним, аніж внесення до Верховної Ради України нового законопроекту.

3. Третя проблема, як випливає з «аналізу регуляторного впливу», полягає у необхідності «розчистки» таких боргів, які не забезпечені майном. На думку розробників проекту, для цього має застосовуватись процедура банкрутства.

З цією думкою погодитись не можна.

Інститут банкрутства відсутнього боржника (в якого зазвичай немає майна) було скасовано під час реформи системи банкрутства. Причини скасування такі:

а) порушення Державною фіскальною службою справи про банкрутство (хай і за скороченою процедурою, як пропонується проектом) боржника, в якого немає майна, призводить до додаткових витрат з бюджету. Адже здійснення провадження потребує оплати праці арбітражних керуючих, суддів та представників самої ДФС, які забезпечують супровід справ про банкрутство;

б) процедура банкрутства відсутнього боржника, як показала минула практика, широко використовувалася для здійснення оборудок та несе великі корупційні ризики;

в) ця коштовна процедура має єдиним результатом – виключення боржника із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і зняття його з обліку. Такий результат, з огляду на бюджетні витрати, виглядає неприпустимим. За діючим законодавством фінансовий тягар ліквідації юридичної особи покладається на засновників. Навіть заможні держави не дозволяють собі ліквідацію юридичних осіб за рахунок державного бюджету.

Держава в особі своїх органів має турбуватися про досягнення соціально та економічно позитивного результату своєї діяльності. Натомість, ДФС, звертаючись із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, який немає майна, не досягає жодного позитивного результату – це нерозумне витрачання бюджетних коштів на процес.

Тож необхідно припинити практику ініціювання справ про банкрутство боржника,у якого відсутнє майно, навіть, коли такий боржник не підпадає під ознаки відсутнього боржника. Натомість слід запровадити правила про зняття з податкового обліку боржників, в яких немає майна. Водночас цих завдань проект не вирішує.

Виходячи із цілей передбачених Законом про банкрутство, цей Закон не може бути використано для досягнення статистичних, або інших цілей, не пов’язаних із задоволенням вимог кредиторів.

Висновок.

Прийняття запропонованого Державною фіскальною службою України законопроекту не призведе до покращення регулювання процедур банкрутства. Натомість воно призведе до погіршення регулювання і відновить корупційні ризики, нещодавно прибрані з Закону.

Пропозиції.

Відмовитися від внесення проекту такого змісту.


[1] У ч.1 ст. 46 зазначеного Закону сказано, що «державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі … постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця», а в ч.2 цієї ж статті – що «підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є: визнання фізичної особи - підприємця банкрутом …». Зрозуміло, що цитовану ч.2 ст.46 слід застосовувати не окремо, а разом із ч.ч.5, 6 ст. 50 зазначеного Закону, відповідно до яких таке судове рішення виноситься не одразу після визнання фізичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а лише після завершення такої процедури.
[2] Водночас слід мати на увазі, що фізична особа може втратити статус підприємця у будь-який момент, в тому числі й підчас провадження у справі, за власним бажанням. Саме тому у ч.11 ст.91 сказано, що господарський суд виносить ухвалу про припинення підприємницької діяльності боржника лише якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутні відомості про припинення підприємницької діяльності боржника.