Чому скасований пріоритет Закону про банкрутство?

Питання:

Законом України від 13.05.2014 №1258-VІІ виключено частину 2 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка проголошувала пріоритет цього Закону перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Чому?

Відповідь:

Перш за все, ч.2 ст.2 Закону вочевидь суперечила Конституції, згідно з якою всі закони мають однакову юридичну силу. Такої суперечності цілком досить для того, щоб виключити дефектну норму.

Можливо, питання поставлене у зв’язку з уявленням про те, що Закон є спеціальним по відношенню до інших, відтак відповідно до відомого правила lex specialisпідлягає переважному застосуванню, а тому непогано б було відобразити це у Законі. З цією думкою погодитись не можна.

Як слушно вказано в Інформаційному листі ВГСУ[1], «при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною». Тож, спеціальними чи загальними бувають норми, а не закони.

Висловлення у Законі думки про ту чи іншу форму «переваги» Закону здатне створити проблеми у правозастосуванні. Наприклад, у ч.1 ст.50 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» встановлено обов’язок  суду, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця, у день набрання рішенням законної сили надсилати його державному реєстратору за місцезнаходженням фізичної особи - підприємця. Водночас ані ч.16 ст.16 Закону, ані ст.ст.90-92 Закону такого обов’язку  не передбачають. Тож згадка у Законі про його пріоритетність у тій чи іншій формі створило би питання про можливість застосування ч.1 ст.50 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Крім того, питання про те, яка саме норма у випадку колізії підлягає застосуванню, а яка не підлягає, являє собою діяльність по встановленню змісту законодавства для його практичної реалізації, тобто є тлумаченням. Фіксація ж у законі тих чи інших правил, способів чи прийомів тлумачення, хоча б і вірно підмічених, є шкідливою, бо є проявом бажання «декретувати» мову[2].

 


[1] абзац перший п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України  від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

 

[2] Докладніше про це див.: Мірошниченко А. М., Попов Ю. Ю.  // Форум права. – 2009. - № 1. – С. 362-372. http://popov-yuyu.narod.ru/23_Pro_normativno-pravovi_akty.htm