Знівельовано сенс визнання недійсними правочинів боржника

Питання:

Через суперечності між частинами першою та третьою статті 20 Закону про банкрутство фактично знівельовано сенс визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, укладених в підозрілий період, оскільки кредитори за недійсними правочинами вимагають погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства, як то передбачено ч.3 статті 20. Якщо не внести законодавчих змін до статті 20 Закону про банкрутство, користі від цієї статті немає.

Який процесуальний статус сторони по договору щодо якого подано заяву про визнання його недійсним  у межах справи про банкрутство – учасник провадження у справі про банкрутство,  відповідач?

Відповідь: Так, частково знівельовано. Потрібні законодавчі зміни.

Сторона по договору, щодо якої подано заяву про визнання його недійсним  у межах справи про банкрутство, є відповідачем.

Обґрунтування:

Дійсно, у ч.3 ст.20 Закону встановлено, що «Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство». Тим самим стороні по договору наданий невиправданий привілей. Доцільно виправити це, аби такий кредитор поділяв долю інших незабезпечених кредиторів. Водночас певна користь від визнання недійсними договорів є: адже майно повертається боржнику і перебуває в нього аж до його ліквідації (якщо вона відбудеться). Це може бути суттєвим для успішного виконання плану санації.

Особи, які беруть участь у процедурі банкрутства, можуть набувати різного статусу. Так, деякі елементи процесу є специфічними формами, притаманними лише процедурі банкрутства (наприклад, схвалення та затвердження плану санації), а деякі елементи процесу за своєю суттю є формою позовного провадження (наприклад, визнання недійсними правочинів, визнання господарським судом вимог кредиторів, які не визнаються боржником).