Можливість продажу майна (зокрема ЦМК) боржника за 1 гривню

Питання: На практиці виникають питання щодо можливості продажу майна боржника на другому повторному аукціоні з можливістю довільного зниження початкової вартості, навіть за 1 гривню. Чи відповідає це меті аукціону – продажу майна (зокрема цілісного майнового комплексу) якнайдорожче?

 

Відповідь та обґрунтування:

Видається, що треба окремо розглянути два різних питання: 1) можливість продажу майна боржника за 1 гривню; 2) випадки, коли таким майном є цілісний майновий комплекс.

 

1. Можливість продажу майна боржника за 1 гривню

Дійсно, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) передбачено, що майно боржника за певних умов може бути продане за довільною ціною, визначеною на аукціоні, навіть за 1 гривню. Відповідно до ч.3 ст.66 Законудругий повторний аукціон за загальним правилом проводиться з можливістю довільного зниження початкової вартості, так як гранична вартість не встановлюється.

Це може трапитись тоді, коли на перших двох аукціонах не знайшлося бажаючих придбати майно ні за початковою ціною (на первісному аукціоні), ні навіть за половину початкової вартості (на повторному аукціоні). Тоді на другому повторному аукціоні ліцитатор знижує початкову вартість на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір (ч.4 ст.66 Закону). Зниження ціни може відбуватися навіть доти, аж доки вона не стане рівною 1 грн.

Саме це правило чомусь викликає занепокоєння, що майно може бути продане за безцінь на шкоду як кредиторам, так і боржнику. Видається, однак, що така можливість виникає виключно у разі порушення правил щодо підготовки до продажу майна на аукціоні, зокрема не здійснюється належне інформування широкого кола потенційних покупців відповідно до ст. 58 та ст. 59 Закону. Саме інформування широкого кола потенційних покупців, залучення їх до участі в аукціоні є запорукою того, що майно не буде продане задешево. Дійсно, якщо навіть початкова ціна істотно занижена, і хтось бажає придбати майно за цією заниженою ціною, то завжди знайдеться інший учасник, який підніме ціну, щоб самому вигідно купити майно. У такий спосіб, через конкуренцію покупців на аукціоні, і визначається справедлива ціна майна. Цей механізм спрацьовує і тоді, коли початкова ціна була, навпаки, істотно завищена – настільки, що навіть за її половину ніхто майно не купить. Тоді на другому повторному аукціоні початкова вартість поступово знижується доти, доки не виявиться бажаючий купити майно за зниженою ціною, після чого аукціон проводиться далі у звичайному порядку – на підвищення ціни.

З викладеного випливає, що якщо всі правила, встановлені Законом, дотримані, то майно завжди продається за справедливою ціною. Зокрема, якщо майно продане на аукціоні за 1 гривню, це значить, що справедливою ціною саме цього майна і є 1 гривня.

 

2. Продаж майна як цілісного майнового комплексу

Звичайно, все викладене вище цілком справедливе і у випадку, коли майном, що продається, є цілісний майновий комплекс. Так, якщо всі правила, встановлені Законом, дотримані, то цілісний майновий комплекс завжди продається за справедливою ціною. Водночас, специфікою цього майна обумовлюються певні додаткові ризики, які здатні призвести до невигідного продажу на шкоду кредиторам і боржнику.

2.1. Ризик формального дотримання вимог Закону і його порушення по суті

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону оголошення про проведення аукціону на веб-сайті повинно містити, зокрема, відомості про майно, що продається, його характеристику. У ч.ч.4-8 ст.59 Закону передбачені особливості характеристики деяких видів майна, проте особливості характеристики цілісного майнового комплексу Законом не передбачені.

Ця обставина здатна провокувати арбітражних керуючих (чи то внаслідок їх недбальства, чи то навіть внаслідок злого умислу) давати суто формальну характеристику цілісного майнового комплексу, чи надто загальну. За таких умов забезпечити належну конкуренцію покупців неможливо, оскільки вони не в змозі оцінити привабливість цілісного майнового комплексу за браком інформації. Відтак і ціна продажу на аукціоні виявиться несправедливою (заниженою). Тому такий підхід означає порушення ч.1 ст.59 Закону, а саме: оголошення про проведення аукціону на веб-сайті не містить належної характеристики майна, що продається.

Відповідно до ч.6 ст.33 Закону під час продажу у процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу початкова ціна визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та інших нормативно-правових актів. Тому належною характеристикою майна, що продається, у цьому разі буде звіт про оцінку майна, який і слід розміщувати на веб-сайті.

Відповідно до ч.1 ст.43 Закону майно, яке підлягає реалізації у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором; початковою вартістю цілісного майнового комплексу є сукупність визнаних у встановленому цим Законом порядку вимог кредиторів. Таким чином, виготовлення звіту про оцінку майна професійним оцінювачем у процедурі ліквідації не вимагається[1]. Водночас, якщо у процедурі ліквідації на аукціон виставляється цілісний майновий комплекс, його характеристика повинна містити достатньо інформації для того, щоб покупці могли самостійно (або за допомогою професійних оцінювачів) оцінити цілісний майновий комплекс відповідно до Національного стандарту № 3 "Оцінка цілісних майнових комплексів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 29 листопада 2006 р. № 1655. 

2.2. Ризик підміни цілісного майнового комплексу різнорідними речами

Перш за все слід звернутись до причин, чому законодавець передбачив можливість продажу саме працюючого бізнесу. Ці причини є очевидними: працюючий бізнес (так зване підприємство на ходу) можна продати дорожче, ніж розрізнені речі.

Також варто мати на увазі, що при тлумаченні законодавства слід дбати про розумність тлумачення. Зокрема добрі результати дає телеологічний спосіб тлумачення, коли до уваги беруться цілі, які стоять перед законом. Так, ціллю продажу цілісного майнового комплексу є прагнення одержати за майно боржника найбільшу ціну. При цьому зазвичай продаж майна як «працюючого бізнесу» одному покупцю дозволяє отримати вищу ціну, ніж в разі продажу цього ж майна як окремих речей різним покупцям. Тому продаж «працюючого бізнесу» є пріоритетом[2].

Законом передбачені дві форми продажу працюючого бізнесу. Перша форма – це заміщення активів, коли майно боржника (чи його частина) вноситься до новоствореного господарського товариства, це товариство провадить підприємницьку діяльність, а акції (частки у статутному капіталі) товариства продаються на аукціоні. Цю форму ми зараз розглядати не будемо. Друга форма – це безпосередній продаж на аукціоні цілісного майнового комплексу боржника (без створення господарського товариства на його базі).

Головною складовою працюючого бізнесу є не стільки речі, скільки ділова практика, тобто ділові зв’язки з поставщиками і підрядниками з одного боку, і з покупцями готової продукції чи послуг – з іншого. Ці зв’язки неможливо підтримувати, якщо немає працівників і не здійснюється постійне виготовлення продукції (навіть якщо речі як такі і можуть теоретично бути використані для ведення бізнесу, зокрема якщо ці речі утворюють складну річ – якою відповідно до ч.1 ст.188 Цивільного кодексу України є кілька речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням). На цю обставину вказує, зокрема, і ч.4 ст.33 Закону, яка передбачає правонаступництво за трудовими договорами з працівниками, зайнятими у цілісному майновому комплексі. Таким чином, якщо немає працівників і немає виробництва продукції, то немає і цілісного майнового комплексу.

Водночас ця обставина на практиці часто не враховується, що призводить до дискредитації наміру законодавця та до наслідків, прямо протилежних бажаним. А саме, продаж здійснюється за нижчою ціною, ніж та, за яку можна було б продати речі окремо одна від одної.

Причини такого явища зрозумілі. Якщо підприємство вже не працює, то майно боржника не є цілісним майновим комплексом. У кращому випадку, майно боржника може становити складну річ. У гіршому випадку,  майно боржника є лише сукупністю різнорідних речей: нерухомості, обладнання, сировини (якщо ще залишилась), готової продукції (якщо ще не продана), тощо (які не відповідають визначенню складної речі, наведеному у ч.1 ст.188 Цивільного кодексу України). В останньому випадку важко знайти бажаючих купити це все одразу. Натомість, одні бажають купити нерухомість, другі - станки, треті - сировину і т.і. Тому покупець, припустимо, нерухомості, не запропонує добру ціну, скажімо, за сировину (яка йому не потрібна і якою він не вміє торгувати) – він розглядатиме як обтяжливу необхідність в подальшому позбутись сировини.

Враховуючи зазначене, для дотримання вимог Закону важливо, щоб продавався дійсно цілісний майновий комплекс. Не можна допускати, щоб під виглядом цілісного майнового комплексу продавалися різноманітні речі, які не є комплексом.

Особливо актуальною ця проблема є під час ліквідації. Справа в тому, що у ч.5 ст.44 зазначено: «5. Ліквідатор здійснює продаж майна боржника у вигляді цілісного майнового комплексу. У разі якщо продати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу не вдалося, ліквідатор здійснює продаж майна боржника частинами»[3]. Може скластися враження, начебто майно банкрута завжди має продаватися за раз як цілісний майновий комплекс. Водночас,  дуже часто на етапі ліквідації банкрут вже і не веде підприємницької діяльності, і не має для цього працівників (винятки можливі лише в разі, якщо технологічний цикл з виготовлення продукції банкрута є великим). Звичайно, краще за все було б внести відповідні зміни до законодавства, аби його приписи стали більш чіткими. Але, доки цього не сталося, варто належно тлумачити чинний Закон, зокрема враховувати, що ч.5 ст.44, ч.6 ст.85 Закону в частині обов’язковогопродажу майна боржника у вигляді цілісного майнового комплексу застосовується лише за наявності працюючого бізнесу як умови існування цілісного майнового комплексу. В інших випадках, продаж майна боржника може здійснюватися частинами.

При цьому слід враховувати, що продаж майна боржника частинами зовсім не обов’язково передбачає пооб’єктного продажу кожної речі окремо – кожного станка, стола, одиниці готової продукції, роздрібного продажу сировини, тощо. У кожному окремому випадку ліквідатор має визначити, якими саме частинами слід продавати майно, виходячи з реалістичних прогнозів щодо можливості одержати за ці частини максимальну ціну.

Наприклад, якщо є непрацюючий завод (сукупність речей у вигляді цехів, складів, устаткування тощо) і розумно можна передбачити, що робота заводу може бути відновлена (з випуску тієї ж продукції або іншої після перепрофілювання, реконструкції і таке інше), то така сукупність речей утворює єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням. Така сукупність речей відповідає визначенню складної речі (ч.1 ст.188 Цивільного кодексу України), і її, звичайно, доцільно буде продавати на аукціоні як один лот.



[1] хоча ліквідатор, звичайно, і в цьому випадку може замовити таку оцінку, якщо дійде висновку, що вона сприятиме продажу за вищою ціною. У цьому випадку звіт про оцінку майна теж слід розміщувати на веб-сайті.

[2] Див., наприклад, Звіт Міжнародного валютного фонду «Упорядковані та ефективні процедури банкрутства: ключові аспекти» (Orderly & Effective Insolvency Procedures. Key Issues)

[3] подібне регулювання встановлене і у ч.6 ст.85 Закону щодо продажу майна суб'єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус.