Хто може оскаржувати результати аукціону?

Питання:

Хто може вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону (визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу)?

 

Відповідь: Вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону (визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу), можуть боржник (зокрема арбітражний керуючий від імені боржника) та кредитори.

Учасники та інші особи, які бажали взяти участь в аукціоні, з такими вимогами звертатись не можуть.

 

Обґрунтування:

Закон не встановлює коло осіб, які вправі вимагати визнання недійсними результатів аукціону,проведеного з порушенням вимог закону (визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу).

Тому для з’ясування  кола осіб, які можуть пред’являти такі вимоги, слід вдатися до тлумачення, зокрема із застосуванням телеологічного методу, який передбачає з’ясування цільової направленості регулювання.

Метою продажу майна на аукціоні є одержання якомога більшої ціни за майно. Саме цій меті і слугує порядок продажу, визначений законом.

Враховуючи зазначене, перш за все, слід відкинути припущення, ніби вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону (визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу), може невизначено широке коло осіб з будь-яких, навіть формальних, підстав. У цьому випадку неминуче виникали б зловживання через використання оспорювання договорів, укладених на аукціоні, як засобу боротьби з конкурентами. Зважаючи на це, становище покупця майна на аукціоні було б нестійким, що знижувало б привабливість купівлі майна на аукціоні, а отже – і ціну, за яку купується майно. Такі наслідки вочевидь суперечать меті регулювання щодо аукціонів.

Тож у разі порушення вимог закону оскаржувати таке порушення шляхом пред’явлення вимоги про визнання недійсними результатів аукціону(визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу) можуть лише ті особи, які є зацікавленими у продажі майна за найвищою ціною.

Такою особою, перш за все, є боржник, бо саме його майно продається. Від того, чи вдасться продати майно за найвищою ціною, може залежати, зокрема, чи вдасться йому розрахуватись з боргами. Арбітражний керуючий, як законний представник боржника, теж вправі звертатись з вимогою про визнання недійсними результатів аукціону(визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу).

Особами, зацікавленими у продажі майна за найвищою ціною, є і кредитори. Від того, чи вдасться продати майно боржника за найвищою ціною, може залежати, зокрема, скільки коштів отримають ці кредитори.

Учасники та інші особи, які бажали взяти участь в аукціоні, не є особами, зацікавленими у продажі майна за найвищою ціною. Такі учасники та інші особи зацікавлені у зворотному – у продажу майна за якомога нижчою ціною. Тож вони не можуть оскаржувати результати аукціону шляхом пред’явлення вимоги про визнання недійсними результатів аукціону(визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу).

Водночас, учасники та інші особи, які бажали взяти участь в аукціоні, мали свій інтерес: вони сподівалися, прийнявши участь в аукціоні, придбати майно за ціною, що є нижчою за ринкову. Оскільки такий інтерес є правомірним, то він має бути захищений від посягань на нього.

Вирішуючи питання про спосіб захисту інтересу учасників та інших осіб, які бажали взяти участь в аукціоні, слід мати на увазі, що оспорення результатів аукціону не призводить до захисту цього інтересу. Дійсно, у разі, якщо особа не змогла взяти участь або перемогти в аукціоні, визнання недійсним укладеного на аукціоні договору саме по собі взагалі не поновлює її прав, адже її правове становище внаслідок визнання договору недійсним ніяк не змінюється. Водночас, істотно страждають сторони договору. Тому застосування даного «способу захисту» на вимогу учасника, інтерес якого порушений, є неприпустимим.

Проведення аукціону за правовою природою є нічим іншим, як переддоговірними переговорами, які здійснюються в особливому передбаченому законом порядку. Згідно з цим порядком переговори проводяться таким чином: учасники по черзі звертаються до продавця з офертами, причому кожна наступна оферта відрізняється від попередньої більш високою ціною. Такі переговори закінчуються, коли нові оферти перестають поступати. Цей факт фіксується шляхом оголошення переможця та відображається у протоколі, який є письмовим доказом зазначеної обставини.

Як відомо, захист осіб, що постраждали від недобросовісності контрагента у переговорах, здійснюється шляхом притягнення його до переддоговірної відповідальності (див. наприклад Kessler F., Fine E.[1]). Така відповідальність застосовується здебільшого у формі стягнення збитків, виходячи з так званого «негативного інтересу», тобто у розмірі витрат, понесених постраждалою особою у зв’язку з веденням переговорів, які виявилися марними із-за недобросовісності контрагента. В окремих випадках можливе і стягнення збитків, виходячи з «позитивного інтересу», тобто включаючи упущену вигоду, яку особа отримала б, якби договір було укладено. Так, у разі проведення конкурсу щодо державних закупівель за правом Німеччини це було можливо, якщо учасник конкурсу доведе, що за відсутності порушення державні закупівлі були б присуджені йому[2]. Звичайно, такі випадки є поодинокими. Загалом, в будь-якому випадку стягнення збитків  може бути проблематичним як з точки зору доведення розміру збитків, так і доведення наявності причинного зв’язку між порушенням та збитками.

Втім, для ситуацій, коли доводити наявність збитків та їх розмір потерпілому об’єктивно важко, у законодавчому регулюванні існує «стандартний» прийом – заміна (інколи доповнення) відшкодування збитків (розмір яких, звичайно, на момент правопорушення ще є невизначеним, а тому підлягає доведенню) компенсацією у певному наперед відомому розмірі майнових втрат кредитора у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. А це – є функцією неустойки.

Саме такий прийом і використав законодавець, передбачивши законну неустойку (штраф у розмірі гарантійного внеску) у ст.56 Закону на користь учасників та інших осіб, якщо порушення порядку підготовки та проведення аукціону перешкодило їм взяти участь або перемогти на аукціоні. Це і є належним способом захисту правомірного інтересу цих осіб.

При цьому слід мати на увазі, що право на стягнення штрафу, звичайно, мають лише ті особи, які намагались взяти участь та перемогти на аукціоні. Наприклад, якщо порушення порядку підготовки аукціону полягало в тому, що не було зроблено оголошення про його проведення, внаслідок чого потенційні покупці взагалі не довідались про його проведення, то такі покупці не мають права на стягнення штрафу, бо їх майнова сфера завідомо не постраждала внаслідок такого порушення.



[1] Kessler F., Fine E. Culpa in contrahendo, bargaining in good faith, and freedom of contract: a comparative study / Harv. L. Rev. - 1964. - v.77. - P.401-449.

[2]Rubach-Larsen A. Damages under German law for infringement of EU procurement law // P.P.L.R. - 2006. - 4. - P. 179 – 194 (at p.189).