Чи може суд відхилити вимоги, які підтверджені судовим рішенням?

Питання:

Відповідно до абзаців другого та третього частини 6 статті 23 Закону про банкрутство «заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду»; «За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів».

Чи може боржник або інші кредитори заперечувати проти вимог конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, які підтверджені судовим рішенням? Чи може суд відхилити такі вимоги?

 

Відповідь: Кредитори можуть заперечувати проти вимог конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, які підтверджені судовим рішенням, але боржник не може (крім випадків, коли обов’язок боржника припинений виконанням або іншим чином). Суд може відхилити вимоги, які підтверджені судовим рішенням.

Обґрунтування:

Відповідно до ст.124 Конституції України «Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України».

Термін  «є обов'язковими до виконання» означає, що рішення суду є обов'язковим до виконання тими особами чи органами, які відповідно до судового рішення зобов’язані щось виконати (сплатити гроші, передати майно, вчинити певні дії тощо). Таким чином, судове рішення є обов'язковим до виконання відповідачем, щодо якого винесене судове рішення. Це і природно. Так само як інша сторона у справі – позивач – не зобов’язана виконувати судове рішення, винесене на її користь. Зокрема, позивач вправі не ініціювати порушення виконавчого провадження, а якщо боржник добровільно запропонує виконання – може не прийняти його (наслідком буде прострочення кредитора, але примусити його прийняти виконання за судовим рішенням на його користь неможливо). Втім, і для позивача судове рішення може бути у певному значенні обов’язковим. Мається на увазі, що, якщо суд відмовив у позові (повністю чи частково), то позивач вже не вправі вимагати того, що було предметом позову, на тій самій підставі.

Враховуючи, що Україна прийняла твердий курс на інтеграцію у світове суспільство, зокрема європейське, при правозастосуванні маємо орієнтуватись на сталі загальносвітові підходи. Одним із них є усвідомлення того, що судове рішення стосується лише сторін у справі. Це так звана дія «inter parties» судових рішень (яка протиставляється дії законів «ergo omnis»). Політико-правове підґрунтя цього підходу є цілком зрозумілим: якщо хтось не брав участь у справі, і, відповідно, не міг надавати докази, заявляти клопотання, пропонувати аргументацію своєї позиції, загалом, не міг користуватись процесуальними правами, то було б несправедливо покладати на нього якісь обов’язки судовим рішенням.

Випадки обов’язковості судового рішення для сторін у справі слід відрізняти від випадків, коли прийняття судового рішення є тим юридичним фактом, з яким (безпосередньо або у сукупності з іншими юридичними фактами юридичного складу) закон пов’язує  виникнення певних обов’язків у інших осіб чи органів, посадових осіб. Наприклад, якщо позивач, що одержав судове рішення на свою користь, отримав також виконавчий документ (наказ, виконавчий лист), та звернувся у встановленому порядку до державної виконавчої служби, то державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження та здійснити виконання.

Водночас слід мати на увазі, що для виникнення подібних обов’язків в інших осіб чи органів, посадових осіб необхідною є спеціальна на це вказівка закону. Так, якби у попередньому прикладі позивач звернувся не до виконавчої служби, а, скажімо, до органів міліції, то виконання судового рішення міліцією було б протизаконним.

З викладеного випливає, що судові рішення, винесені судами на користь певних кредиторів проти боржника, не є обов’язковими ані для інших кредиторів, ані для суду, який розглядає справу про банкрутство (бо в законі відсутня вказівка про це). Водночас вони є обов’язковими   для боржника.

Тому боржник не вправі заперечувати проти вимог кредиторів, які підтверджені судовим рішенням (крім випадків, коли обов’язок боржника припинений виконанням або іншим чином), але інші кредитори вправі це робити.

При цьому суд, який розглядає справу про банкрутство, не зв’язаний судовими рішеннями, винесеними судами проти боржника. Тому, суд, який розглядає справу про банкрутство, може відхилити вимоги, які підтверджені судовим рішенням.