Проблема доведеності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника

 

Питання:

- чи необхідно доводити загрозу неплатоспроможності через наявність безспірних вимог кредиторів у розумінні Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (тобто підтверджених судовими рішеннями та відкритими виконавчими провадженнями), або ж достатньо визнаних самим боржником вимог з підтверджуючими їх обґрунтованість первинними документами;

- терміни невиконання боржником вимог кредиторів?

- співвідношення розміру наявних вимог кредиторів з вартістю активів боржника (балансова або ринкова за даними незалежної оцінки)?

Відповідь:Боржник зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення загрози неплатоспроможності. Його неплатоспроможність (наявна чи потенційна) презюмується і доводити її не треба. При цьому ані наявності судового рішення про стягнення коштів, ані дотримання трьохмісячного строку після відкриття виконавчого провадження не вимагається.

 

Обґрунтування:

Відповідно до положень статті 1 Закону “неплатоспроможністьнеспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності”. З цього визначення випливає, що неплатоспроможністю є не тільки неспроможність виконати грошові зобов'язання на день звернення до суду, а й неспроможність виконати грошові зобов'язання в майбутньому – коли настануть строки виконання.

Слід також мати на увазі, що питання про те, чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності, чи ні, вирішується судом не за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство, а пізніше – за наслідками підсумкового засідання суду, на якому виноситься ухвала про санацію боржника чи постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвала про припинення провадження у справі про банкрутство. Відтак Закон не зобов’язує заявника (ні кредитора, ні боржника) при поданні заяви про порушення справи про банкрутство доводити факт неплатоспроможності, а зобов’язує лише подати певні документи, які можуть тією чи іншою мірою свідчити про вірогідність неплатоспроможності.

Так, кредитор зазвичай взагалі не може знати, чи спроможний боржник виконати грошові зобов'язання перед всіма кредиторами, чи ні. Він може знати лише, що державна виконавча служба протягом трьох місяців не змогла виконати виконавчий документ. Цей факт може свідчити про існування вірогідності неплатоспроможності боржника. Тому відповідно до частини 3 статті 10, частини 2 статті 11 Закону кредитор додає докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Боржнику, навпаки, добре відомий його майновий стан та всі його кредитори. Тож боржник має додати до своєї заяви інший перелік документів, який може свідчити про існування вірогідності його неплатоспроможності, визначений у частині 3 статті 11 Закону. Докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, до цього переліку не входить.

Уявлення про те, що боржник все ж повинен подавати такі докази, базується на формулюваннях частини 3 статті 10 та частини 2 статті 11 Закону, які сприймаються як загальні (зокрема завдяки виразу «До заяви боржника додаються також» у частині 3 статті 11 Закону). Водночас у цих нормах зазначено, що вони застосовуються, якщо інше не передбачено цим Законом.

На відміну від кредитора, який може на свій розсуд звернутись чи не звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство, боржник зобов’язаний звернутись з такою заявою відповідно до імперативної вимоги частини 5 статті 11 Закону принаймні якщо: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності); під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі. Такий обов’язок виникає у боржника незалежно від того, чи виносились судові рішення про стягнення з боржника коштів, та чи порушувалось щодо боржника виконавче провадження. З цього випливає, що боржник не повинен додавати до своєї заяви такі документи.

Зазначений висновок підтверджується і тим, що:

- відповідно до частини 1 статті 15 Закону господарський суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду, якщо заявник-кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами в розмірі, визначеному частиною третьою статті 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. При цьому неподання таких доказів боржником не визначене як підстава для залишення заяви без розгляду;

- відповідно до частини 3 статті 16 Закону господарський суд перевіряє безспірність вимог, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження у разі, якщо справа порушується за заявою кредитора, а не боржника. Натомість у разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.