Відмова арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою, від виконання повноважень розпорядника майна

Питання: Проблема пов’язана із тим, що арбітражні керуючі, визначені автоматизованою системою для участі у справі розпорядниками майна, відмовляються від виконання повноважень розпорядника майна та від участі у справі. Серед причин відмови арбітражні керуючі називають недосконалість системи оплати праці – відсутність гарантій отримання обов’язкової винагороди, особливо, коли у боржника відсутнє майно для покриття витрат по справі. На практиці також постало питання про можливість притягнення арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою для участі у справі розпорядником майна, до відповідальності за відмову від виконання покладених на нього обов’язків.

Відповідь та обґрунтування:

В статті 115 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено систему гарантій отримання арбітражним керуючим винагороди за виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією та ліквідатора. В процедурі розпорядження майном арбітражний керуючий отримує фіксований розмір винагороди, який встановлено в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати.

Однією із головних гарантій отримання арбітражним керуючим оплати в процедурі розпорядження майном є те, що: 1) сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна; 2) такі вимоги є поточними, право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника.

Відтак, Законом встановлено достатні гарантії отримання арбітражним керуючим винагороди за виконання повноважень розпорядника майна. Запроваджено таку систему з метою забезпечення незалежності арбітражного керуючого при виконанні ним повноважень розпорядника майна від учасників провадження у справі про банкрутство.

Що ж до обраного законодавцем способу визначення кандидатури розпорядника майна – із застосуванням автоматизованої системи – то запровадження такого способу покликано зменшити можливість зловживати та маніпулювати із призначенням арбітражного керуючого. Це також є гарантією незалежності арбітражного керуючого від впливу на нього з боку учасників провадження у справі про банкрутство.

Натомість, наявність гарантій оплати винагороди арбітражному керуючому та автоматизований відбір не позбавляють арбітражного керуючого права відмовитись від участі в справі та від виконання ним обов’язків розпорядника майна. Закон також не містить вказівку на настання негативних наслідків для арбітражного керуючого, який відмовився від виконання повноважень розпорядника майна. Відтак, відсутні підстави для притягнення арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою для участі у справі розпорядником майна, до відповідальності за відмову від виконання покладених на нього обов’язків. Суд в такому випадку має здійснити повторний відбір арбітражного керуючого без застосування автоматизованої системи в порядку, визначеному частиною 1 статті 114 Закону.

Однак, з метою досягнення мети реформи системи банкрутства – скорочення строків процедур, підвищення їх ефективності та рівня стягнення, суду слід досліджувати причини відмови арбітражного керуючого від виконання повноважень. Якщо ж арбітражний керуючий не надав суду пояснення причин відмови, або ж такі причини судом не визнано поважними, а відмови арбітражного керуючого носять систематичний характер (наприклад, три та більше рази поспіль), слід застосовувати обмеження (наприклад, строком на три місяці) для визначення автоматизованою системою кандидатури зазначеного арбітражного керуючого на призначення його для участі у справах про банкрутство.

При цьому, відсутність авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому слід вважати поважною причиною, оскільки примушування до безоплатної праці забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 р. про заборону рабства, Конвенції Міжнародної органі­зації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 р. (ратифіковано Україною 10.08.1956р.), Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 р. (Закон України про ратифікацію № 2021-III від 5.10.2000р.), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1966 р. № 1 126/1, тощо), та суперечить статті 43 Конституції України.