Відмова в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо не покрито витрати по справі шляхом авансування заявником на депозитний рахунок нотаріуса винагороди арбітражному керуючому

Питання: Виникла проблема, в зв’язку із невизначеністю у судовій практиці щодо того, чи потрібно відмовляти в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо не покрито витрати по справі на авансування заявником на депозитний рахунок нотаріуса винагороди арбітражному керуючому за виконання ним повноважень розпорядника майна. Які підстави для відмови?

 

Відповідь та обґрунтування:

В ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство судом, серед іншого, зазначається про призначення розпорядника майна, встановлення розміру оплати його послуг та джерела її сплати (абзац 6 ч. 9 ст. 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). У ч.2 ст.115 Закону визначено: 1) розмір оплати послуг арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна (дві мінімальні заробітні плати за кожний місяць виконання повноважень); 2) джерело її сплати – авансування заявником (кредитором або боржником) грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) шляхом внесення на депозитний рахунок нотаріуса.

Запровадження такого авансування в Законі слугує меті забезпечення додаткових гарантій: 1) отримання арбітражним керуючим обов’язкової частини винагороди за виконання ним повноважень розпорядника майна; 2) його незалежності від боржника та кредиторів.

Натомість, Законом не передбачено серед підстав для відмови в порушенні провадження у справі про банкрутство такої підстави, як відсутність авансування заявником на депозитний рахунок нотаріуса винагороди арбітражному керуючому за виконання ним повноважень розпорядника майна. Відсутня відповідна підстава і в Господарському процесуальному кодексі.

Однак, слід враховувати те, що вирішуючи питання про порушення провадження у справі про банкрутство суд у підготовчому засіданні не лише дає оцінку наявності чи відсутності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство, але й «вирішує інші питання, пов’язані з розглядом справи» (ч.2 ст.16 Закону). Тобто, питання, пов’язані з подальшим її рухом. Зокрема, суд в підготовчому засіданні має вирішити питання щодо призначення розпорядника майна, встановлення розміру та джерел оплати його послуг.

Виходячи з цього, в ухвалі про прийняття заяви про порушення провадження у справі про банкрутство суд, призначаючи дату проведення підготовчого засідання суду, має зобов’язати заявника, боржника та інших осіб надати суду до підготовчого засідання відомості щодо авансування винагороди арбітражного керуючого на депозит нотаріуса, щодо наявності майна у боржника для сплати винагороди або ж щодо наявності інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому. Ґрунтується така вимога на тому, що зазначені відомості необхідні для вирішення питання про порушення провадження у справі про банкрутство (абзац 5 ч. 1 ст. 12 Закону).

Якщо в ході судового розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство в підготовчому засіданні буде встановлено, що відсутнє авансування оплати арбітражного керуючого, відсутнє майно у боржника або ж відсутні інші джерела для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому, ми б рекомендували залишити заяву про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду на підставі пункту 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу.

Пов’язано це із тим, що порушення провадження у справі про банкрутство в цьому випадку:

1) не призведе до реалізації головного завдання процедури банкрутства – справедливий розподіл грошей від реалізації майна боржника між його кредиторами – через відсутність такого майна, відтак, не призведе до захисту порушених прав кредиторів;

2) суд не зможе призначити арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна за відсутності оплати його праці через те, що примушувати до безоплатної праці забороняється та прирівнюється до рабства, що суперечить ст. 43 Конституції та ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, неможливо буде забезпечити здійснення процедури розпорядження майном (абзац 2 ч.1 ст. 22 Закону).

Після усунення обставин, що зумовили залишення заяви без розгляду, заявник зможе знову звернутися із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство до господарського суду в загальному порядку.