Неправомірність відмови в позові кредитора, який пропустив строк на подачу заяви із грошовими вимогами

Питання:Частиною третьою статті 17 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) передбачено, що у випадку, коли позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог  до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову. Однак, частиною п’ятою цієї ж статті передбачено, що «Якщо … провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті». Водночас застосування першої з цитованих норм унеможливлює застосування другої, тобто норми суперечать одна одній. На користь якої норми слід вирішувати цю суперечність?

 

Відповідь:Якщо під час розгляду справи судом офіційно оприлюднене оголошення про порушення справи про банкрутство відповідача, то суд відповідно до частини 2 статті 17 Законумає зупинити позовне провадження. Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення зазначеного оголошення із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, то норму частини 3 статті 17 Закону слід застосовувати не у відриві, а разом з нормою частини 5 цієї ж статті. Таке застосування передбачає, що самого лише факту пропущення позивачем тридцятиденного строку недостатньо для застосування норми частини 3 статті 17 Закону, а ця норма застосовується лише у разі, по-перше, наявності факту припинення провадження у справі про банкрутство, по-друге, наявності підстав для відмови у позові. До таких підстав, зокрема, належать випадки погашення вимог позивача, зазначені у частині 4 ст.83 Закону.

Обґрунтування:

При тлумаченні закону слід виходити з того, що законодавець не мав на увазі створити суперечливе законодавство, тому необхідно тлумачити закон таким чином, щоб витлумачені норми були узгодженими. Уявлення, ніби негайно після пропущення позивачем тридцятиденного строку для звернення з заявою, слід поновлювати позовне провадження і відмовляти у позові, такому підходу не відповідає, бо унеможливлює застосування частини 5 статті 17 Закону. Тож необхідно інакше витлумачити Закон.

Під час тлумачення неоднозначної букви закону необхідно виходити з духу закону – його загальних підходів, цінностей, мети, ідеології. Загальна ідеологія нової редакції Закону відзначається спрямованістю на максимально можливе задоволення вимог всіх кредиторів. Зокрема, на досягнення цієї мети направлені положення частини 4 статті 23 Закону – особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, але їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Цій же меті слугує частина 4 ст.83 Закону, яка містить вичерпний перелік випадків, коли вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк, вважаються погашеними. Зокрема, якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог, то такі вимоги відповідно до частини 4 ст.83 Закону не вважаються погашеними; відтак кредитори, попри пропущення строку на подання заяви, можуть вимагати задоволення цих вимог, зокрема і в суді в порядку позовного провадження.