Пропозиції щодо тлумачення норм Закону України «Про виконавче провадження» про обмеження діяльності приватних виконавців за сумою стягнення

У Законі України «Про виконавче провадження» встановлено обмеження діяльності приватних виконавців за сумою стягнення: протягом першого року своєї діяльності приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті; до 1.01.2018 року він не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить шість та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Питання: Чи обмеження встановлено щодо суми стягнення за одним виконавчим документом або щодо загальної суми стягнення за виконавчими документами, які перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року?

Відповідь: Обмеження встановлено щодо суми стягнення за одним виконавчим документом.

Коментар:

1-й спосіб тлумачення – граматичний.

У пов’язаному із Законом «Про виконавче провадження» Законі «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» є така норма (ч.3 статті 24):

«мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця має становити 10 відсотків загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року».

Конструкція цієї норми підкреслює, що йдеться про стягнення за всіма виконавчими документами за рік.

Натомість, у Законі «Про виконавче провадження» подібна конструкція не використана. Це свідчить на користь розуміння, що граничні суми стягнення стосуються суми стягнення за кожним виконавчим документом окремо.

2-й спосіб тлумачення – телеологічний.

Встановлення обмеження щодо кожного виконавчого документу окремо може слугувати меті захисту учасників виконавчого провадження від дій недосвідченого приватного виконавця. Обмежуючи суму стягнення за кожним виконавчим документом, законодавець тим самим обмежує рівень шкоди, яка може бути завдана недостатньо професійними діями.

Встановлення ж обмеження суми стягнення не за кожним виконавчим документом, а за певний період часу, означало би прагнення досягти іншої мети – обмежити виконавця в одержанні винагороди. За такого розуміння, виконавець, який, скажімо, за 3 місяці успішно здійснив стягнення на двадцять мільйонів гривень, наступні 9 місяців мав би нічого не робити без жодної користі з точки зору обмеження рівня шкоди, яка може бути заподіяна. Ще більш нерозумний результат, за такого розуміння, буде спричинений нормою про обмеження до 1.01.2018 року здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить шість та більше мільйонів гривень. Виходило б, що і той, хто став виконавцем у червні 2017, і той, хто став ним у грудні 2017, не можуть стягнути більше однієї й тієї суми, хоча перший пропрацював би півроку, а другий – менше місяця. Тому таке тлумачення має бути відкинуте.